Через схильність до вічної скорботи і ідеєю про те, що дітей завжди має бути видно, але ніколи не чутно, британці вікторіанської епохи справляли враження людей суворої моралі.
Але вони аж ніяк не були тільки лише манірними людьми в накрохмаленому одязі і з виразом обличчя, який зараз ми звикли називати “покерфейс”.
Наприклад, вони полюбляли надсилати одне одному вітальні листівки з будь-якого ледь значимого приводу. І важко було придумати для цього привід краще, ніж Великдень.
Згідно із підрахунками британської Асоціації вітальних листівок, зараз британці надсилають їх більше, ніж будь-коли в минулому, незважаючи на те, що багато хто не дотримується цієї традиції в великодні дні.
До 1870 року надіслати листівку міг собі дозволити не кожен, проте поява марок ціною в півпенні зробила цю розкіш доступною майже для всіх. Вітальні листівки одразу ж придбали шалену популярність.
Люди скористалися ідеєю різдвяних листівок і перенесли цю традицію на наступне велике християнське свято.
Але несподівано для суспільства, що вважалося надто милим і сентиментальним, великодні листівки за своїм тоном були не так вже і пов’язані з релігією.
На Великдень з’являлася величезна кількість кошенят, яєць і моторних зайців.
Хелен Джонс, що колекціонує предмети вікторіанської епохи, каже, що в ті часи британцям особливо подобались шоу, де виступали люди з фізичними вадами і відхиленнями.
Такі вистави були настільки популярними, що на цю тему навіть організовувалися постійні виставки, такі як “Єгипетський зал” у Лондоні.
“Однією з улюблениць була жінка без рук, яка вміла в’язати гачком за допомогою ніг. Вона подорожувала Європою, де її запрошували в кращі будинки, – розповідає Джонс. – Нам здаються дивними листівки, що зображують таких людей, але в контексті того часу вони були цілком необразливими”.
У той час, як розповідають фахівці Бірмінгемської бібліотеки, у жінок і дітей із заможних родин були в моді альбоми з вирізками. Вони створювали свої пам’ятні альбоми, які з цікавістю розглядали гості.
Листівки вклеювалися в альбоми разом з декоративними хромолітографіями і іншими дрібничками того часу. Незвичайні картинки цінувалися особливо.
“Я думаю, що будь-який власник вікторіанського альбому був би радий отримати якусь з цих картинок”, – говорить Джонс. “І сподіваюся, вони були б раді дізнатись, що і сьогодні такі картинки нам подобаються. Якщо, звичайно, “подобаються”– це слушне слово”.
Джерело: BBC